І коли я дивлюся на тебе з глядацької зали,
І коли я дивлюсь на світлину з обличчям твоїм,
У душі моїй бурі бушують, літають кинджали,
У душі моїй блискавки скачуть і гуркає грім.
І коли до твоєї (так рідко!) торкаюся спини,
І коли не торкаюсь, а чую її іздаля,
Щось гаряче вливається в тіло, спікає судини,
Темним коцом вкриває й водночас освітлює шлях.
І коли після ночі пускаю світанок на ганок,
І коли я у небі рахую зірки перед сном,
Я гойдаю у думах найбільшу зі всіх забаганок:
Так упитись тобою хоч раз, як у свято вином.
І коли я так думаю, кличу на поміч солдатів,
Щоб спокусі не дали захопити серце в полон.
Вимиваю тебе із думок, із душі, із плакатів
І стріляю в чуття, поки ще не відсирів патрон.
Останній рядок - Ще НЕ.
