Сказати слів останніх не змогла,
Я не почув, що говорили очі.
Не мав вже мамин погляд тої мочі.
І шиби стали з матового скла.
І хату всю заволокла імла.
І лиш із саду чувся ґвалт сорочий.
Прийшли, як ті сусідки, довгі ночі,
З якими довго бесіду вела.
Утриманкою мешкала недуга,
А не було кому подать води.
Був вітер злий, в печі вогню потуга.
Сміліла неміч, німота паніла.
Як стрінемось, коли піду туди,
Перепитаю, що сказать хотіла.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 9
Сказаць мне слоў апошніх не змагла.
Я не пачуў, што гаварылі вочы.
А ў мамы позірк быў такі сірочы.
І шыбы сталі з матавага шкла.
І хату ўсю завалакла імгла.
І толькі чуўся ў садзе гвалт сарочы.
Прыйшлі, як і суседкі, тыя ночы,
З якімі доўга гутарку вяла.
Была хвароба прыжывалкай ціхай,
А не было каму падаць вады.
Быў вецер злы, агонь у печы з пыхай.
Смялела немач, немата панела.
Як некалі сустрэнемся, тады
Перапытаю, што сказаць хацела.
