Не шукай серед примар спасіння,
Зілля не вари із щирих слів.
Чаклувати - то, напевно, марне вміння.
Хто щасливим стати з ним зумів?
Зачини в скарбниці потаємне.
Заховай в повзучому в’юнку
І не розсипай із вуст своїх даремно
Риму дивовожну та п’янку.
Бо слова – то трунок найсолодший,
Найгіркіший трунок з-поміж всіх.
Знову смуток твою радість переможе,
І сльоза здола твій щирий сміх.
Та й тікай, зірви себе з коріння,
Шляху запитайся у Стожар…
Чаклувати – то, напевно, марне вміння…
Віршувати – Божа кара, Божий дар…
Liavi D