ВЕСНЯНІ КРИЛА
Мабуть зоря вже так ніколи не засяє,
Як нам тоді світила навесні,
Та серце новим квітом закликає:
Не забувай, не забувай ті дні!
Не полишай шляхи, якими ми ходили,
І не засмучуй душу у жалю.
Ще подарує весна нові крила,
Знов прошепоче серцю: я люблю!
Ти чуєш, нам весна постукала в віконце!
Немов сопілка душу позвала
І усміхнулось з неба ясне сонце,
І молодість квітками розцвіла!
І річечка весело заясніла,
Остання крига – то зими сльоза
Зима поспіхом землю полишила,
Злякалась бо гримить нова гроза.
Та від грози знов хороше й весело,
Чарівна птаха, заспівай весні!
Даруй садам лист молодий, зелений
Кохання крила подаруй мені.
Принесла птаха крила золотії,
Мов душу п’янким сяйвом обняла
І заясніли мрії і надії.
І на шляху веселка пролягла
Прийди туди, де ми завжди гуляли.
Душа садів зустріне молода,
Тут щастя й долю знову закликає
Мені й Тобі,
Чиста, бистра вода
(вірш Анфіси Стефко-Букреєвої)
