ОМРІЯНИЙ ПРИЧАЛ
Від’їжджають поїзди з вокзалу,
відпливають в море кораблі.
Всі шукають власного причалу –
спокою і щастя на землі.
Мій вітрильник підганяють хвилі,
дивляться у душу небеса,
і біжать життя бурхливі милі.
За бортом – загрозлива краса.
Допливу чи кану в невідомість?
Грізне море лиже береги.
На вустах моїх – його солоність.
Скільки сліз пролитих навкруги.
Допливу! Я зможу, я зумію!
Хай негода, хай дев’ятий вал –
я здійсню свою найбільшу мрію
і знайду омріяний причал.
Бо для чого я жила на світі,
бо для чого наша суєта?
Щоб за себе й інших порадіти,
глянувши на бризки із моста.
