Народ у нас – як той дрімучий ліс:
Є в ньому й велетні – могутні деревА,
Є деревця, як карлики (це той, хто не доріс),
А знизу – зарослі кущів і всяка там трава.
Повіє вітер – у верхівках зашумить.
Десь стукне дятел, то довкола йде луна.
У лісі затишно і зручно усім жить,
Лиш коли вирубка – картина геть сумна.
Слухаю народ, спілкуючись з людьми,
Я переконуюся в тому знову й знов:
Чим далі в ліс заходим ми,
Тим усе більше в ньому дров.
* * *
Рубають ліс і палять замість дров,
Згорають кращі в полум’ї війни.
Поміж пеньків повиростають знов
Дерева, та не Смереки й Ясени.
А ще може ввірватись буревій
І вирвати Дуби прямо з корінням.
Куди вже нам там до здійснення мрій,
Коли у боротьбі згорять сумління.
Народ – дрімучий ліс непрохідний,
В якому тоне істина у тінях,
І вовком виє той, хто ще живий
Й шукає правду у своїх коріннях.
* * *
Ліс перезимував і стрів весну,
Й від радості увесь поЗеленів.
Прийняв до себе усю пташину,
Що прилетіла з далеких країв.
До шуму вітру додалися голоси
Заморських пташок перелітних,
Які у лісі серед дикої краси
Побудували свої гніздечка елітні.
- Це наший ліс! - співали і кричали,
- Давайте виберім лісничого для лісу!
У шостий раз всі проголосували
І шостого лісничого обрали (й послали к бісу!).
PS: Це ж треба так, що майже із півсотні кандидатів
проходять ті, кого не варто й вибирати.