Мовчимо! Від розмови стомлена.
Змиті всі слова часом-зливою.
Слів багато красивих мовлено,
А очей таких не зустріла я.
Що казати? Вже зрозуміла я:
Підеш ти своєю дорогою.
В тишу. Все пусте. І любов моя.
Навіть подумки за порогом ти.
Я, мов дім, була: засувки, замки,
І на вікнах міцні віконниці.
Із забутих снів йшов до мене ти,
І кріпачка-душа на вольниці
Лащиться до рук, наче кішечка.
Йде розлука назирці з тишею
За тобою. Побудь ще трішечки!
Доля? Бог? Хто за нас так вирішив?
Знаєш, буде в тебе чудово все.
Непогана з мене провидиця.
А душа... Відвикне, забудеться,
Їй не вперше, та шрам залишиться.
Що у мріях було – так станеться,
Чорна смуга на білу зміниться.
Тиша тільки мені дістанеться,
Посміхається, бач, зловтішниця.
сподобалося 
