Ніч на віта опустилась
Зірки, морок обіймають
А вербі - знов сонце снилось,
І квітки, що душу мають
Загойдали, залюбили,
під Дніпром,
Русалі, хмари
Дуб - Калині юній снився,
Ще й - закоханії пари
У віконце руки рвуться..
Наче крила ті, яснії.
А мені - душей сміються.
Твої давні, чисті мрії.
Не кажу, що я сумую,
Не сумую, не молюся!
Лише шлях в зірках торую
До Троянди - прихилюся.
Отя Ніч – казкова Панна,
Оця Ніч - мені рідня.
Погуляла, погойдалась
А серденько - не пізнає
Верба віта опустила,
Довгі коси над водою.
Там, де спокій загубила
Як була Ти молодою
Анфіса Букреєва-Стефко
