Народила мати та й не дала долі,
Гину крізь століття, скнилію поволі
Дала жити всеньким дітям, що з"являлись,
Бо немали вмерти, у ногах валялись...
Байстрюки з"явились на світ Божий вранці...
Пухом зради вкрились сини- запроданці
Росли і мужніли, стали кровопивці,-
Що їм вишиванки, що їм чорнобривці?!
Скнилію, конаю , та вмерти не можу,
Бо є діти любі, змилуйся, мій Боже.
Вони мене люблять, моляться за мене:
Поверни з світів нас, люба наша Нене...
Не вмираю, діти і не вмру ніколи!
Забирайся з хати, паскудний монголе
Забирайсь, байстрюче, покинь нашу хату!
Хочеш хліба й крові- надвисоку плату!
Діти мої гинуть, сини мої кращі...
Розвій враже сім"я по дебрях і хащах
Осіни нас, Боже, світлом сонцедайним,
Розуму й любові, єдності подай нам.
Н. Карплюк-Залєсова.
26.11.18.
ID:
849260
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 24.09.2019 22:05:58
© дата внесення змiн: 24.09.2019 22:05:58
автор: Надія Карплюк-Залєсова
Вкажіть причину вашої скарги
|
