Не забуду. Але й не заплачу. Не захоплює уже і не п’янить. Навіть якщо більше не побачу, навіть коли зовсім, ні на мить. Не забуду. Але й не покличу. Що було — туманом відійшло. Вдруге на душі не закурличе. Зникло і зів’яло, відцвіло. І нехай вже потім ані слова, мов не знались, наче й не були. Повз пройду, як пані гонорова — ніби в серці з льодом холоди. Не жалітиму. Хіба я можу? Все було лиш тільки на словах. Лише жарти, погляди і, може, було трохи запалу в очах. Перебігло. Перейшло. Перешуміло. Спалахнуло і згасилось вмить. Наче й не жило… Та відболіло… Не забуду, бо в душі щемить… © Ольга Береза
ID: 832940 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 16.04.2019 13:09:10 © дата внесення змiн: 04.12.2019 11:54:25 автор: Ольга Береза
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie