Поет без імені...
Поет без імені й визнань
Писав комусь своє зізнання,
Сказати те,що наболіло
Боявся він,але хотілось.
Подумає хтось,що божевільний
Кому й навіщо це потрібно?
На зло собі,а може й комусь
Писати так щоб не забулось!
Чудово знаєш,кому він пише
Принаймні так,він буде ближче,
Відчує твій погляд на цих словах
Прийде тепло і зникне страх.
Сміятись будеш мабуть з нього
Такий наївний ну *чесне слово*,
Забуть сказала,все минуло
Як бачиш сам,я вже забула.
А він продовжував писати
Нікому від нього це не відібрати!
Це все що залишила Ти йому,
Олівець і папір,тай думку сумну.
Опинитись хоче кожен в казці,
Любить принцесу,ходити в масці,
Зробить добро,допомагати в біді,
А в кінці залишаємось на самоті.
Не скаже той,хто не кохав
Щось знайде той ,що так шукав
Не згине те,що не живе
Любити хочем понад усе!
Палких обіймів в осінню ніч
Він пригадав все до дрібниць,
Гарячий погляд,і все без слів
І тільки вітер щось шепотів.
Кожен контур її обличчя
Посмішка щира,вона так кличе,
Голосу ноти,веселий сміх
Не любити її,це великий гріх!
Поет без імені--ніхто,
Писав комусь своє письмо,
Не хоче він тебе забути
Та час назад не повернути.
