Ми надто зайняті своїм,
що з часом і не помічаєм,
як непомітно забуваєм
про тих, хто у житті твоїм
і в твоїй особистій долі
був свідком деяких подій,
твоїх ілюзій, планів, мрій
й знайомим, другом поневолі,
з яким ходив ти у кіно,
чи на футбол, чи на концерт,
чи у кафе їли десерт,
чи пили пиво чи вино,
але, на жаль, помер давно
й назавжди полишив цей світ,
і вже не скаже нам «привіт!»,
від чого нам стає сумно,
що їх назад не повернути,
і огортають нас печалі,
і ми вдаємся у деталі,
які про них могли забути
коли жили своїм життям
у мурашиній метушні
і цій буденній маячні,
що є тепер смислом буття
для більшості живих людей,
які вбачають в цьому суть
питання «бути чи не буть?»,
а не якихось там ідей,
за які можна було б вмерти,
але всі зайняті своїм,
тому й здається усім їм,
що можна запобігти смерті,
і все, що сталось з кимось іншим,
тебе ніяк не зачіпає
і твою долю оминає,
аж поки не стає ще гірше
від того, що не повернути,
тих, кого нема в живих,
і ти знов згадуєш про них,
бо неможливо їх забути,
хоч ми всі й зайняті своїм.
ID:
880633
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.06.2020 23:58:58
© дата внесення змiн: 23.06.2020 23:58:58
автор: Павло Коваленко
Вкажіть причину вашої скарги
|
