Вогонь душі очам не видно,
Його відчує лиш душа,
Якій відомо слово: зимно,
І вираз: відстань - не межа.
Бо через сотні кілометрів
Він аж до серця дістає,
І вже не треба грубих светрів,
Коли цей вогник в світі є.
І вже не треба чайник гріти,
Поїти душу чебрецем,
Щоб знов не дати захворіти,
Продутій наскрізь вітерцем.
Не треба дрова десь шукати,
Щоб знов багаття розвести,
В лісах життя густих блукати,
Палити десь старі мости.
Душі не треба вже одежі,
Коли постукає зима,
Не треба йти кудись за межі,
Бо меж насправді і нема.
Вогонь тепліший за зеніти,
Із ним сплелися почуття,
Його так хочеться любити,
Любити все своє життя...
***
