Любиш троянди, змирись з шипами,
вони зробили рани над губами.
Я обіцяв тобі сині волошки,
(та любиш ти троянди із шипами)..
тому тепер печуть маленькі рани
у тебе над червоними губами.
Моя уперта, великих див краса;
моя з трояндами, що вітер колиса.
Я ж думав зранку, то була роса,
що плакали блакитні небеса,
а то твоя вчепилася сльоза
за ноги босі, що ішли у просі..
для тебе мило по мої волошки.
Лани вітались щиро нам жовтоколосі;
таївся вітер в тебе у волоссі,
немов земля в травневому покосі.
Я ж обіцяв тобі волошки сині,
бо цвіт троянд твоїх незграбно опадав;
злітав під вітер, мов крила журавлині
і в млі небес омріяний зникав.
Темніло. Ніч ішла холодна,
кувала голі плечі в кайдани..
не втримала красу троянда жодна.
Просила ти: «Зроби щось. Зупини».
А я тобі усе про ті волошки
вони завжди нагадують тебе…
Тебе завжди нагадують вони:
весною, взимку, влітку, восени.
