Почуття «ні в куди».. почуття ні про що…! Ці думки, від яких болить голова. Дорога в’ється під ногами, мов та змія, неначе та вчорашня змія-зрада, що вкусила, що впустила отруту в кров, кров отруїло серце і воно навчилося не кохати. Ноги йдуть по тій небезпечній дорозі, ноги втомлюються. В далині очі бачать камінь під ясеном. З’являється думка сісти.
Минула спрага, тіло вже під деревом, під його закам’янілим листям, у тіньку. Вітру немає, подих не свіжий.
Начебто відпочинок долає втому. Втоми немає. Думки змінюється. Виникло бажання розправити свої крила. Вони розправляються.
Неочікувано здіймається вітер, справжня буря, неначе снігова метіль, з пилі. Вона ламає засохлу від сонця гілку, що так високо. Гілка падає, ясенова гілка падає і відбиває праве крило. Темна кров л’ється по камені.
Під вже зігнутим ясеном видніє самотній камінь, на ньому засохла кров, під ним обезпір'яне крило.
