Ходить мати в степ за хати,
Ходить де могили,
Чом не спиш, матусю сива?
Спи. Вже все пропили!
Все програли, прогуляли,
Вже й душу змінили
На корито, а колися —
Ворога ми били!
Були крила. Та бач, трохи
Пір’я наростало,
На крилечках, тож для злету —
Міці все не мали.
Час вже тобі, сива мати,
Проклинати діти
Пропили усе що мають
Та й пустили Світом.
А паскуди Світові
Дурнів з дурнів взяли
Та й поставили в верхи
Щоб ті керували.
Залякали, щоб в хворобах
Тебе, Україно!
Плаче мати, плаче душа,
Бо ховає Сина!
Бо вже скоро голод новий
Принесуть, паскуди.
Чуєш, чуєш.. вже ідуть снігами
Іуди!
До твоєї, Нене хати,
До тої могили,
Де ще квітне по весні
Червона Калина!
А як квітне, так і родить.
Щедрі має грона!
От тобі малюй, Малюй!
Боже, як – ікона:
Мати плаче над могилою,
Де ховає сина
Мов зі сліз отих зродилась
Нова калина!
Сів на неї сокіл гордо,
Та й стріпнув крилами
Оце Вам і Нова Трійця!
Ставай, Брате, з нами! 2020р.
