Багато сторін у людей.
Ми всі такі різні, кольорові, різнопланові, знайомі й незнайомі.
Хтось наче кубик такий багатогранний,
а хтось, як куля, у своїй заокругленості прекрасний і жаданий.
Але чомусь нам всім подобається море.
Хтось любить його тепленьким,
щоб можна було поніжитися в його хвилях,
насолодитися їх плесканням,
відчути стопою морський пісок,
і прислу́хатися уві сні до його зітхання.
А хтось готовий любити його різним –
і ласкавим, і бурхливим; і теплим, і холодним.
В принципі як і людину, хтось готовий сприймати будь якою,
а хтось лише в гарному вбранні і в гарному настрої.
Ми такі унікальні, в наших очах відбивається космос.
Космос емоцій, бажань, космос, який ніколи не збреше, бо не вміє.
Космос, який може мати різні відтінки –
і зелені, і сині, і медові, й блакитні, але який так однаково жевріє.
Цей космос може бути сумним і веселим, ніжним і злим.
Очі завжди кричать, навіть якщо губи мовчать.
Ми унікальні, бо всередині нас є так багато різних світів.
Наші клітини такі різні, вони такі неповторні, вони створюють нас.
Ми і є цілий всесвіт. І це так дивно і так прекрасно.
Цей всесвіт завжди працює, цей всесвіт ніколи не спить,
він емоцій нам барви малює –
сум і радість, щастя і печаль, страх і задоволення – це всього лише мить.
Так дивно, що ми цей всесвіт руйнуємо,
в принципі як завжди, природа створює, а людина руйнує.
Руйнує себе, руйнує те, що дозволяє їй жити,
руйнує те, що не має права згубити.
І ми з тобою такі ж різні.
Ти вода, а я вогонь.
Ти любиш з шипами троянди,
а я ніжні тюльпани.
Ти сірий, а я різнобарвна,
але чомусь так тягне до тебе знов.
Мій Всесвіт йшов вулицею
))) дякую 
