Місто. Вінниця. Вокзал.
Гарний настрій. Чемойдан.
Але ж рано дуже ще,
Спить в автобус в АТП.
Ну, нічого, почекаю,
Я нічого не втрачаю,
Зараз шоста продзвенить, ----
То ж Михась зустріне вмить.
Ось і шоста, я чекаю,
Я Михася виглядаю.
А Професор спить і спить,
Лиш у вус собі мурчить.
---" Годі спати, виходи!"---
Кажу я йому. ---"Зажди,
Зараз буду, я їду,
Я примчу, я так спішу!"
Тут підходить мій Дантист,
Я здалека чую свист.
--- "Гей, Село, чого стоїш?
Торбу ти давай скоріш!"
Взяв він сумку і поніс,
Каже: ---"Ти дивись під ніс".
І помчав, як вертоліт.
Я за ним лечу, мов в брід.
Не спитав, чи ти втомилась?
Може зранку не молилась?
Лише знову крикнув:---"Ти СЕЛО!"
Я, як бачиш, "Ого-го!"
Сумно стало мені вмить,
Сльоза річкою летить.
Переходимо дорогу ---
Я "бебевх" --- звихнула ногу.
Подивився мій Дантист,
---"Ну, вставай! Ти ---пародист!"
Люди дивляться, сміються.
Мені руки лиш трясуться.
Вже і настрій десь пропав,
Навіть Вінник не втішав.
Вже спливло чотири літ,
Вже підріс той Айболіт.
Я на нього зла не маю,
Усі кривди я прощаю.
Але те "Село" дурне,
Хай до "Міста" і не пре!!!
