Біжу полем,
надію, віру та любов
відчуваю знов...
Цвітом Душу п'янить,
зове її у політ,
любо вітерцю купати
цю красу.
Квітоньки, як зіроньку
кружляють у танку Вічності,
кличуть у невідомі далі.
Мій внутрішній світ,
так і рветься назовні,
йому бракує повітря, це як пити
домашнє молоко,
замість порошкового,
або вдохнути свіжого
повітря після задухи,
звуки лагідні тішать вухо.
Такий природній простір,
навкруги такі запахи,
така краса, тут і маки,
і шавлія, ромашки - жовте, жовте поле
без меж, попри завірюхи пилюці
у дороги.
Здається на весь Білий Світ
л'ється чарівних променів світло.
