проходять повз святі останніх днів_
ці ввічливі закланці світлоокі,
що випромінюють якийсь нервовий спокій
під масками мерців сховавши гнів_
>
наркоз сльози в смолистій гущі кави_
танок вагання на тонкому дроті_
свідомість тоне в слів коловороті,
проймають струмом погляди лукаві_
>
крізь хаотичну невагомість душ,
по лініях, дотичних до пітьми,
минаючи архіпелаг калюж
затримуючи подих до семи>
>навколішках повзе причинна тінь,
чий власник, імітуючи знемогу,
хапається щербатих сірих стін,
коли випитують, чи, власне, вірить в бога_
>
ця награна тривога на межі_
ці білі комірці, що провокують
флешбеки синтетичних міражів
під регіт тих, кого згадали всує_
>
поміж холодних поглядів вогнів,
голодних псів, і вжалених заблуд
збирають свідків і катів на суд
бліді як сніг святі останніх днів_
