Проси́ть пробачення не варто,
Його вимолюють зазви́чай.
Казала мама, кава, карти,
Насамперед звертався тато,
Що ти — звичайне миле личко.
Шкода не кинути за ґрати,
Бо ти знайдеш і там відмичку.
Я закохалась, спала варта —
І почались веселі старти;
Серце і розум - сутичка.
Забрав собі кохання лаври,
Сказав в кінці: "Бувай, сестричко!".
І чорні стали усі барви,
В душі закрила усі ставні,
Для мене ти - шкідлива звичка.
У пам'яті болючі кадри,
Шукаю знову запальничку,
У тебе все на думці жарти.
Чого іще в житті не мав ти?
Я, мабуть, теж лише дрібничка.