Яром , степом , де кургани ,
Шукачі блукають.
В чорній землі роблять рани ,
Та скарби шукають.
Запищало в нього в вухах ,
Монітори скачуть.
Апарат метал відчує ,
Срібло , злото бачить.
І пішли у хід лопати.
Риють , що сокрите.
Застогнала Земля-мати ,
Могила...розрита.
Полетіли кістки в боки
Без дяки й пошани .
Що їм пам"ять про козацтво ?
Клять бусурмани.
П"ятьсот років та могила
Козаків ховала.
Ніби любляча дружина ,
Землей обнімала.
Їх братерство поховали ,
Як своїх героїв.
Бо життя свої поклали ,
За землю та волю.
За Вкраїну рідну неньку,
За майбутнє світле
Віддавали козаченьки...
А нащадки підлі.
Тягнуть шаблі́ із земельки ,
Бойові сокири,
Від кунту́ша три петельки ,
Золотом обшиті.
Жменя талерів сріблястих ,
Чотири дукати.
Два натільних оберіга ,
Що давала мати...
Потирають свої руки ,
Вандальна сволота.
А над ними тихо круки ,
Відкрили ворота.
Ті ворота не до раю ,
Птахи відкривають.
Дурні люди , нерозумні.
Самі ж постраждають...
Ось і вечір вже підходить.
Сонце десь зникає.
Туман стелиться по полю ,
Ніби закликає:
-Ой ви , хлопці-козаченьки!
Із землі вставайте!
Що є воля , що є правда ,
Людям нагадайте.
23.01.2022р.
Олександр Степан.
Боляче і ганебно за такі вчинки. 
Дякую , що завітали.
