-Навіщо пишу?
-Не розумію.
-Досконалістю рим не володію.
-Мов та дитина кроки роблю.
-Когось звеселю, комусь досажу.
-Чорним на білому слід залишаю.
-Буквиці пишу, грані шукаю,
Ключ підбираю, засови знімаю.
-Шукаю, шукаю.
-Ласкаю, кохаю, скучаю
-Сяйвом рядки свої наповняю.
-З зерен добра сплету колосок.
-Милу цілую ніжно між строк.
Вже червоніє кожен рядок.
Буквиці зерен в слові сіяють,
Грані небесні преображають.
Образи слів вони оживляють,
Простір ефіром із рим наповняють.
Полум'я задумів скрізь проникає,
Іскри розрядів воно викликає.
Блискавки з зовні, розряди у тілі.
Гра світла й тіні, народження щастя.
Свіжість, вітерець, касання сердець.
Мелодії хвиль над небом пливуть,
Радість життя в Всесвіт несуть.
520 45
38 25
3 4 18
20 20
35 4 5
99 37
7 287
78 19
20 20.
Є початок, немає кінця - то кохання, то ріка і солодка і гірка
Ниточка, що поєднує серця.
Хтось ручками її міцно тримає.
Не шукає тебе, не зове,
Але ниточку цю не порве.
Щось є таке хрустальне, крихке,
Ніби примара, мов над тобою білая хмара.
Все відчуваєш, все розумієш,
А ситуацією не володієш.
Ниточка завжди поряд з тобою,
Зжимаєш її до самого болю.
Клубок ти вже часто хотів й заховати,
А серце сильніше хоче кохати.