Коли буває сумно на душі,
Думками лину у село до мами,
І чую я усі оті пісні,
Які співала мама вечорами...
Було до нас заходили жінки,
Що йшли з роботи пізно вечорами,
Хоча і стомлені дуже були,
Додому йшли вони завжди з піснями...
І їх чекали дома дітлахи,
Й вони додому, звісно, поспішали,
Та не співать вони все ж не могли,
І стомлені, вони пісні співали...
Ми з братом і сусідські дітлахи,
Повернення з роботи всі чекали,
Назустріч їм ми вибігали всі,
І разом з ними теж було співали...
Пісні були й веселі, і сумні,
Бувало з співом й сльози витирали...
Більшість жінок удовами були,
І малі діти з ними сумували...
П"ять роки не була я вже в селі,
Та й тих жінок, і мами теж немає,
Я пам"ятаю майже всі пісні,
І спів той у мені знов оживає...
Не намагаюсь я його забуть,
Що пригадаю й нині я співаю,
І мами, і жінок в піснях тих суть,
У пам"яті я, звісно, зберігаю...
