Палає море заходом,
А захід втомлений буттям.
Чарівної омани страхом,
Наповнене його «життя».
Щовечора він тоне,
Ховається у товщах вод.
Боїться, що колись і море
Схоронить його вічний сон.
А захід під конвоєм,
Шукає хоч одну лазівку,
Наляканий прибоєм,
Втікає до нічної зірки.
Те море любить захід у воді,
У нім його й погубить.
Потопить і приспить на дні,
Як тих, чиї у нього душі.
