Два дерева удвох переплелись.
Чи ві́ддана тобі я? Чи віддáна?
Тримаєш ти, чи затуляєш вись?
Коханка я, чи все-таки кохана?
Ти молишся, щоб бути нам разо́м,
Чи наставляєш душу мою грішну?
Любов, що так потрібна нам обом,
Іде від серця, чи дає Всевишній?
Чи відчуваєш ти тремтіння рук,
Коли твоєї ризи я торкаюсь?
О, не спиняй моїх солодких мук!
Я знов іду до тебе, і не каюсь.
Твоя молитва, як солодкий мед,
Вливається в уста мої і вуха…
…Якби я долю знала наперед,
Якби уміла провидіння слухать…
Служниця я тобі, а чи сестра,
Моя струнка ясновельможна панна?
Неправедна твоя зі мною гра,
Ти – гралася зі мною, і з коханим…
Мої ти соки випила до дна,
Зневагою кохання розтоптала,
І кинула, де вир і глибина…
І все – щоб я тобі лиш слугувала.
Два дерева удвох переплелись.
Я ві́ддана, як я тебе покину?!..
На друзки – лампа!.. Полум’я увись!!!
Тепер ми – разом. Разом – до загину.
Трохи про історію створення твору:
Служниця Стефа виросла та виховувалась нерозлучно разом з панною Аделею. І так міцно сплелися їх долі, що панночка ніяк не хотіла свою служницю від себе відпускати. Дражнила її, нібито Йосип приходить подивитися на служницю, не на панянку. Йосип поїхав з міста і став священником. І коли Стефа пішла до нього на сповідь, їй здалося, що його лагідне ставлення до дівчини – це і є кохання…
Не буду переповідати вам всього сюжету. Подивіться фільм «Віддана» (2020р), почитайте книжку «Фелікс Австрія» С. Андрухович. І зробіть свої висновки. Я свої уже зробила…