Ранок
Ковзає сонце променем ласкавим,
Виблискує веселкою в росі,
Туман клубиться понад ставом,
У його нетрях, обрисом кульгавим,
Заклякла чапля на одній нозі.
Під самим берегом, на теплій мілині,
Сріблястий дріб’язок ганяє полохливо,
Хвостом шубовстнув короп в далині,
Веселі жаби на зеленій купині,
Шукають пару скрекотом звабливим.
Листки широкі, як майданчик злітний,
Обсіли бабки – гвинтокрилики лупаті,
Зелений вужик з хвостиком тендітним,
Пливе у справах поміж жовті квіти,
Зникаючи тихенько у лататті.
Поволі прокидається природа,
Ранковий вітер розворушив очерет,
З його гущавини, не звідавши свободи,
Він вирветься із пастки на відкриту воду,
Туман здмухнувши у один момент.
А потім стане тихо-тихо, наче в казці,
Та на душі спокійно, разом з тим.
Уся краса ця завдяки лиш Божій ласці,
І прикро що за мить, вона зненацька,
Від перших вибухів розсіється, як дим.
Чудова поезія! 
Літні ранки надихають поетів,дарують чаруючу красу! 
Дякую!
