Вальсував листопад на лаштунках осіннього саду,
Запрошував чемно до танцю своїх королев.
Вальс Шопена звучав як найкраща у світі принада
Для шикарно в багрянець зодягнених милих дерев.
Мов на подіум вийшли розкішні й чарівні красуні,
Листопад їх по черзі граційно у вальсі кружляв,
Обіймав, цілував він принцес зовсім юних,
На їх грудях сусальних чисті роси спивав.
А тоді листопад зав’язав у вузли бурштини,
Вміло так поскладав дивовижні картини багрянців,
Ні для кого уже не було несподіванок і новини,
Коли він чемно усіх запросив до осіннього танцю.
Він завжди особливий, напрочуд прекрасний,
Уповільнює темп, елегантно підходить до мене,
Ясний погляд і змах руки такий своєчасний –
Барв палітра, романтична довкіл атмосфера.
З листопадом вальсую, а навколо – чарівність,
Ніжно він огорта мене шармом і вабить,
Обсипа мене листом багряним осіннім,
І до ставу чомусь мене хоче принадить,
Де калина-дівчина запишалась красою,
Вітер кульки червоні, мов зорі колише,
І вони пломеніють на гілках над водою,
Листопад їм курсивом ноти пісні напише.
А мені він наллє вина келих настояний,
Пелюстками дозрілих троянд встеле путь,
Піднесе він експресо подвійний достойно,
Його пажі мені хризантеми красиві несуть.
Листопад, листопад, ти запав в мою душу,
Розтривожив осінній її передзвін,
Я з тобою і листям вальсувать тепер мушу,
У багряному шармі беру я розгін.