ЗГОРАЮ, ЯК СВІЧА
Згораю , як свіча в дикій тузі
За рідними, що злетіли в небеса.
Душа щодень вмивається в сльозі
Молитва зцілює, як квітку роса.
Я поливаю засохлі квіти
Щоб у саду яблуні ,груші росли...
Їх спалила спека - сонце літа,
І згадую наш рай ,як дітьми були.
Я у сад прилітаю, як пташка...
Заглядаю до маминого вікна.
А без батьків сироті ,так важко, -
Коли не відчуває ласки вона.
Ой, як швидко пролетіли роки,
Не наговорилась, брате з тобою.
А у споришах заросли стежки,
Під тином жагучою кропивою.
А на подвір'ї трави в коліно,
Вже нікого господарів немає.
Плаче гірко червона калина,
І з небес дощ весни вікна вмиває.
Немає в мене мами та тата,
І закрита на ключ хата на замок.
У смутку, журбі - птаха крилата,
Вона шукає свій рай поміж квіток.
Ще вчора мені брат усміхався,
Стрічав, як батьки із далеких доріг .
В наш дім чорний ворон увірвався ...
Він приніс скорботу - на рідний поріг.
Ти злетів у небеса , так рано
Там ,де немає печалі та журби.
Прошу зійди сонечком з туману!
Прийди ,як птах тихенько у мої сни .
Розкажи, як там мама і тато?...
Я сумую за вами,так за тобою...
Квіти поливаю слізьми брате...
Ті , що посадив ранньою весною.
