Осінній день убрався в нові шати,
І скинув у цю пору літнє плаття.
Для нього невеликі були втрати.
Звільнився без жалю і без вагань.
Згодиться на наступний вже сезон,
Ой, як чекати доведеться довго!
Можливо, кращий вибере фасон,
На той вже час підніме вище гонор.
Це буде потім... а осінь вже кайфує,
Заглядує, як жінка у люстерко.
У різний колір пензлем все фарбує,
Старається, щоб все було гарненько.
Осінній вечір вже затьмарює вікно,
І сутінки лягли землі на плечі.
Та теплі подихи відчутні все одно,
Бо осінь не зазнає тепер втечі.
А ми з тобою осені тепер рідня,
За змінами в житті спостерігаєм.
Любов цвіте, ще дужче, запашна.
Одна вона в житті удвох тримає...
.
Чудова поезія пані Надійко!
А ми з тобою осені тепер рідня,
За змінами в житті спостерігаєм.
Любов цвіте, ще дужче, запашна.
Одна вона в житті удвох тримає...
.
Мило, але як же ми любимо все та подати на тарілочці...
Контрасти тепла та холоду,
Листочки відмирають,
соки не поступають,
смерть...
ми восхваляєм...
Земене зникає, помирає,
а естетично все так мило,
падає листячко,
всі є щасливі.
Добриво...
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар oreol, 15.09.2024 - 19:43
Чудова поезія пані Надійко! 
мальовничо... 
