Коли недоля бавиться сльозами,
Зітханнями минають дні і ночі,
Нам боляче й зневіра поряд з нами,
І розпачем біда туманить очі.
Коли так важко все до купи зшити,
Чи розірвати коло невезінь,
Як заклинання повторяйте:треба жити!
Мине і це,як тане вранці тінь.
Бо сонце в небі розмовляє з вітром,
І ця розмова чиниться для тебе,
Твоє життя-це мандри білим світом,
Тобі відкритим волею із неба.
Хоч час не можемо ми зупинити,
І не стишити, всі до кінця, тривоги,
Потрібно жити,чуєте,потрібно жити!
В житті не всі ще пройдені дороги.
Шепочуть хвилею духмяні трави,
Ласкають ароматом ніжні квіти,
Вони не просять у людини слави,
А лиш у світі цім любити жити...