Тепленька ковдра знов приємно ніжить тіло
Знов безкінечна ніч кидАє чорну тінь
Аж ген в височині зірничка заблистіла
І зір замиготів туди у далечінь.
Десь там далеко, вже сідлає місяць хмару
Червоний промінець все більше блись тай блись
Ось і в моє вікно він зирить через шпару
І погляд вмить на ньому зупинивсь.
За шибков леготить холодне потороччя
Допоки світлий день запустить хтось із пращ
Промінчик цей тонкий вологі пестить очі
І тихо шепотить не смій, не плач, не плач.
Парище
18. 02. 2025р.
