Коли тобі п"ятнадцять,ще так багато світла,
і так багато в серці незвіданих доріг,
і тіло, що , ось-ось,лише розквітло,
й душа, що тільки пізнає суєтний гріх...
Ще з легкістю уміє вмирати й воскресати пристрасть,
зціленням шануючи незайману любов ,
наївно світиться в очах дитяча хитрість:
в п"ятнадцять, надія може вмерти і народитись знов...
І світ великий, і печалі ще маленькі,
хоча здається, що в їх край нещасть,
сльозинка на щоці, ще без жури, легенька,
й попереду багато ще помилок і причасть...
Коли тобі вже сорок, багато що прожито,
багато що осмислено і пройдено шляхів,
і бачено вже морок, обірвано і зшито,
ниток життєвих безліч, щоб щось я зрозумів...
Бо так багато сенсів і мало їх пояснень,
на весь безмежний Всесвіт в мене одне життя,
і я боюсь надії, що як колись погасне,
то не вернеться більше- полине в забуття ...
Та буде так як буде ,і повз пройдуть всі люди,
яким окреслено прийти в мої часи,
і хочеться повірити, що хтось та й не забуде,
І душі моєї недаремно лунали голоси...
ID:
1033510
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.02.2025 13:03:05
© дата внесення змiн: 18.02.2025 13:03:05
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
