Не поспішаю навіть на вокзал,
Бо потяг твій сьогодні не прибуде.
І завтра теж. Втомився, чей не спав.
Давно у світі збоченства і блуду.
Наївно досить, трохи не до дна,
Вдивлялася в зіниці марґінала.
Вплітаючись у міцність волокна,
ну що, Лютнева, вищости пізнала?
Ні водки, ні горілки. Що іще?
Яких тобі буденних парадигм?
Хоча? Підставить трощене плече?
Або самотність незліковних стигм?
3.02.06
