Знов кажу, яка вона зваблива і кумедна.
Знов кажу і чекаю, коли нарешті заплачеш.
А ти навіть не піднімаєш на мене очі.
Ти просто чомусь не хочеш. Чи не бачиш?
Повідомляю, що запросив її на вечерю,
Що вечір продовжимо у мене дома.
Ти знову продовжуєш мовчати,
Чи так виражається твоя утома?
Я, думаю, буду її першим чоловіком.
Можливо, залишусь із нею назавжди.
А ти ніяк чомусь не помреш, Лютнева.
Може, якось постукаю в двері. Зажди.
23.02.06
