Вже котрий поспіль – стоси мертвих вулиць.
Діймають сни із запахом цитрини.
Я не наважуся розкрити вікон.
З′з"їдаю в ванній кислі мандарини.
Вони із гниллю. Так і має бути.
Бо що то за отруєння без яду?
Коли ж орозумію неба знаки,
Діймусь й про значення, мабуть, монади.
Чи не діймусь. Бо, врешті-решт, і лютий.
А при нагоді можна і не їсти.
Чи не труїтись. Пак – одужать.
Та у житті всі, певно, − пофіґісти.
2.02.06
