Відчуваю порухи кроків чиїхось розмов.
Стає млосно, трохи неадекватна реакція.
Це вікно, мабуть, варто забити –
Створити щось на кшталт чуттів абревіації.
Скорочувати відстань – доволі беззмістовно.
Сливе впираюся поглядом у сльотаві погрози.
На руках – стигми невідомого походження.
На руках – кольорових рідин симбіози.
Відволіклась на досить цинічні речі.
Так може здатись, коли сліпнути починаєш.
А вікно уже забивають – на замовлення.
І час таки осліпнути, як божевільно кохаєш…
14.03.06
