Як хочеться кричати, не мовчати,
Не відчувати страх і біль,
Я так втомилася чекати,
Я так втомилася, повір.
Так тисне в грудях, мов каміння
Заклав у серце хтось мені.
Своє я відчуваю тління
Все ближче й ближче до землі.
Ще день чи два і я зламаюсь,
Я відпущу себе, повір,
За всі гріхи свої я каюсь,
Та він найважливіший гріх.
Його ненавиджу й люблю я,
До нього йду лише в думках,
Він – нездійсненна моя мрія,
Він розпач моя, він мій страх.
О, Боже, більше я не можу,
Прошу тебе мені пробач,
Я вірю, що мені поможеш,
Коли почуєш ти мій плач…
