І знов холодний вітер дує в спину,
Напевне буде зараз сильний дощ,
Усі біжать як час - все без зупину,
Безпомічно розсіялись всі вздовш.
Чого боятися? Хіба дощ не прекрасний?
Це ж він ховає сльози в далечінь.
Для когось він в цю мить ну так невчасно....
Ой! Починають краплі передзвін.
Цікаво, якщо дощ іде надворі,
Це небо плаче, чи це просто так?
А я уже наплакалась доволі,
Тепер щасливою літаю наче птах.
А краплі б'ють в лице і ріжуть болем,
Усі біжать, ховаються, а втім...
Напевне в неба сталось якесь горе,
І хоче пожалітись воно всім.
А ми ховаємось під темні парасолі,
І все одно до чиїхсь нам проблем.
Когось чомусь хвилюють чужі долі,
А іншим байдуже до звичних вже дилем.
Жевріє полум'я надій у кожнім серці,
А дощ тихенько стишує свій плин,
І знову кожен йде по своїй стежці,
Спокійно чи галопом до вершин.
Через хвилину навіть не згадаєм,
Що небо плакало від болю і жалю.
А сонце ввірветься у світ новим розмаєм,
І розбіжиться кожен по життю.
