І хто б подумав - сьогодні танго.
Невимушене, недовге, дивне,
Спокійне й рухає правду плавно,
Себе розчинює у повітрі.
А соло скрипки? Ну хто б подумав?
Руки і спина - усе в мурашках,
Бо хтось думками моїми рухав,
І їм від того ставало важко.
Сказати "досить"? Та як сказати...
Щоб несподіваність вся зникала?..
Тому волію я промовчати,
Бо те повстало, що я чекала.
