Ти не любив її, ти притворявся
Водив її за руку по воді
Так награно й нещиро посміхався..
Для чого ти робив це? Поясни!
Так впевнено брехав їй прямо в очі
В яких світилось щастя, але це...
Не правда! І слова твої колючі,
Хоча цього й не видає лице.
Ти дарував їй милі подарунки:
Цукерки, іграшки, трояндовий букет
А брав за це не тільки поцілунки...
В кінці кінців вона пішла в декрет.
Ти не любив її, ти притворявся
Носив завжди дитину на руках
Але доньці ти щиро посміхався,
І загорялись іскорки в очах.
Дитина залишалася між вами,
Немов між прірвами вузенька путь
Ти йшов по ній як між світами...
І, все ж таки, щасливий був... мабуть.
