Може я любив тебе,
але ти не по-правилам грала,
і того ти програла,
із-за тебе я втратив те,
що не можна загубити
і того я взненавидів
весь жіночий рід,
і я не впевнений що...
коли-небудь, я може
когось полюблю...
І як добре
що поруч нема тебе...
І я вдячний тобі
за те,що ти була,
адже зло я неумію тримати в собі-
вибухну і потім знову,-
І так поки тебе я не забуду...
Ти брехала мені,
а я тобі вірив
і вцьому моя основна помилка...
І дякую тобі за те,
що відучила вірити людям,
і таким, як ти собі подібним.
Блін як це дістало,
чого вам так хочеться мене повчати.
Ти казала що любиш мене,
і я тобі вірив, і відповідав взаємністю,
Ти говориш :"Я занята, і не можу говорити"
і я тепер невпевнений в цих слвах,
не було смислу брехати одне-одному
і даремно витрачати час,
а воно адже в цей час таке дороге.
Як мені надоїли ващі"сегодні неможу",
"ти урод","ти дибіл"...
Я одночасно хочу стосунків і нехочу.
хоча це правильно
адже коли людям (парі)
нікуди подніматся по сходах любові,
то в них немає вибору як розлучатися,
хоча вони багато що пройшли,
а тепер багато що втратять.