«Нарешті скінчився цей кошмар – з полегшенням зітхнула я». Останні шість діб забрали в мене здоров’я, напевне, на півжиття: постійні хвилювання, безсоння, істерики, просто не було сили тримати себе в руках, здавалося, що ще трохи – і просто настане кінець. Я була на межі зриву – робила все автоматично, як робот. Якщо подивитися зі сторони, то ніби все було нормально, навіть чудесно – говорила на різні теми, посміхалася, а на серці було так важко, що просто хотілося вити. Мені було бридко від цієї фальші, але я повинна була бути сильною, тому що нікому не потрібно знати чужих проблем – всім і своїх вистачає по горло. Найгірше було вночі, тому що вдень ще такі-сякі турботи, маєш якісь справи, і не сильно зациклюєшся, а вже коли настає тиша, спокій, то тоді душа починає стогнати від нестерпних мук – я засинала і просиналася зі сльозами на очах, я просто не могла їх зупинити.
Я дуже вдячна своїм друзям, знайомим, викладачам – вони мене справді підтримали, постійно казали, що все буде добре, давали поради. Я не могла цьому повірити, але коли вже моя подруга, яка дотримується абсолютно протилежних релігійних поглядів, ніж я, сказала, що все буде гаразд, тільки варто за це боротися, то в мені ще жеврів той маленький вогник надії, вона не допустила, щоб він загаснув.
Проте як різко може змінитися хід життя, я чула неодноразово, навіть стикалася з такими випадками, але не в такій радикальній формі. Ти собі ходиш, вирішує проблеми, радієш життю – і тут тобі як сніг на голову, новина. Від почутого просто все холоне всередині – спочатку це здається недолугим жартом, страшним сном, але коли починаєш усвідомлювати всю гостроту проблеми, то відразу намагаєшся знайти вихід – спрацьовує інстинкт самозахисту.
Як можна відбирати в людей саме святе? Коли стільки було всього вкладено: здоров’я, сила, матеріальні здобути, а саме найголовніше – душа. І тут це все намагаються вирвати, привласнити заради меркантильних інтересів. Людині надзвичайно важко жити без матеріальних благ, але без духовності жити просто неможливо. І що саме найболючіше, коли в країні відбувається страшна ситуація, коли просто необхідно триматися один одного, то робляться розколи. Українці нищать самих себе своїми ж руками. Але тут нема чому дивуватися на вищому рівні – розділення інтересів починається на місцях, починаючи з маленьких громад.
Любі мої побратими, коли ж Ви нарешті збагнете, що такими темпами ми ніколи не збудуємо сильної держави, коли будемо продавати один одного із-за якихось меркантильних інтересів, наприклад жаги тієї ж самої влади? Ще напевне повинно пройти багато десятків поколінь, щоб прийшло це усвідомлення, але це вже буде надто пізно…
Після подій, які відбуваються просто починаєш зневірятися – розумієш, що ніде немає праведності, і це страшним тягарем лягає на душу. Але все-таки потрібно боротися, а не просто сидіти, склавши руки, і казати, що тут вже нічим не зарадиш, що на все воля Божа! Лукавите, дорогі мої. От тут і проявляється Ваша справжня сутність – що злякалися? Ну звісно, кожен же боїться. Ми ж тільки на словах побожні християни. Хочу Вам нагадати, що Христос казав, що той, що хоче врятуватися, повинен ВСЕ залишити і іти за Ним. Багато хто починає казати, що це є неправильно, та трактувати у свою вигоду, а виявляється все легко. Просто ми будемо виправдовуватися, і казати що завгодно, аби тільки не діяти. А щодо волі Божої, то це Господь дав таке випробування нам, щоб побачити наскільки ми сильні у вірі своїй. Він знав, який буде результат, але Його надія вмирає останньою, після Його безмежної любові.
Але в боротьбі все-таки не варто використовувати емоції – тут треба все виважено обмірковувати, а то можна наламати таких дров. Зараз це мені говорити легко, але в перші хвилини, я просто вибухала обуренням, і це було надзвичайно важко стримати. Хоча в кінцевому результаті можливо і емоційність теж відіграла певну роль у вирішенні питання.
Кому варто завдячувати благополучному вирішенню даної проблеми? Звісно, що самому виконавцю «волі Божої», адже ця людина поставлена Богом, щоб по справедливості вирішувати всі проблемні ситуації. Але, напевне, тоді стаття би називалася «Торжество справедливості». Але справедливість у даному контексті поняття відносне, я би не стверджувала, що ми справедливо відносимося один до одного, тому що є певний моральний тиск, також матеріальний компонент. І тут розірвися на дві сторони – там одна справедливість, а там зовсім інша, але теж справедливість.. Але це вже не по темі, я трошки задалеко зайшла. Тут на перше місце варто ставити Бога, адже це по Його волі ми змогли відстояти свою святиню,це по наших молитвах, сльозах, благаннях Він нам допоміг. Кажуть, що в сучасному світі чудес не буває. Вони є, їх просто потрібно вміти бачити. Ця історія є прикладом одного з чудес Божих. Так, воно далося дуже важко, але шлях, по якому ішов Христос був набагато важчий, але в нього була мета. Так само і ми ідемо по тернистому шляху задля слави Божої, тому що віра восторжествувала!
29.10.2011
ID:
452033
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.10.2013 18:20:52
© дата внесення змiн: 02.10.2013 17:49:22
автор: Ліза Луківська
Вкажіть причину вашої скарги
|
)
