|
Каменем на дно душі
Розчарування впало,
Весняний смуток огорта
Старезним покривалом.
І дурнем виглядаю я,
Якого обплювали,
Та ідеали, почуття
З багном перемішали.
Немає більше співчуття,
Його у мене вкрали.
Для них фашистом буду я,
Та не катом держави.
На те, мабуть, й українець,
Щоб покидьком прозвали,
А потім, якось ненавмисне,
Бандеру пригадали.
Ой, нема, нема на вас управи,
Бо люди занепали,
Чистоту думок своїх
Вони геть занедбали!
Якщо націоналіст – паскуда,
Бандерівець, на голову хвора приблуда.
А от, якщо живеш як всі,
За спиною скрутивши дулю,
Нав’ючившись, в фарватері йдучи,
Як і належить мулу,
Тоді ти свій, малий, безпечний,
Для кожної компанії доречний,
І погляд тоді в тебе дуже ґречний,
Хоч у душі ти досить безсердечний.
Все мене з насмішкою питають:
«Чи любиш Україну?»
А я, зціпивши зуби, кажу:
«Люблю, не за руїну».
Та не знають вони,
Що чекаю, чекаю на днину,
Коли виб’ю я з них цю пиху,
Поставивши їх на коліна.
Вони ще побачать той вишкір,
З яким їх Бандерівець битиме,
Кістки як україножерам, зрадникам,
Холоднокровно трощитиме.
Більш за все я на світі ненавиджу,
Коли людина дурна,
Та своєю нескінченною дурістю
На інших суттєво вплива.
Більш за все я на світі ненавиджу,
Коли вівця якась паршива, малороська,
Носа свого задира,
Мене, осатанілого вовка,
На міцність випробува.
Була, є, і здохну Бандерівцем,
Для мене гучне це звання!
Націоналізм в мене свій, особливий,
Та платформа єдина, свята.
Справу продовжити мушу,
Довести її до кінця,
Щоб Вкраїна, зерно посіявши відданості,
Зібрала багаті жнива.
ID:
482583
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 28.02.2014 20:36:24
© дата внесення змiн: 24.04.2014 20:57:15
автор: Ежен
Вкажіть причину вашої скарги
|
