Сумне серце давлять окови,
Тягнуть з болем його аж на дно.
Відчуттів пізнаю простори,
І не бажаних… за одно.
Я хотів, було, кайф пізнати,
Полетіти за обрій далекий,
Проте, сталось, як мало статись,
Я спіткнувся, і мусів впасти.
Все життя я марив в надію,
Що найду те, що шукав,
Але Рока харизму мінливу,
За роки лишень упіймав.
Я не здамся до того часу,
Поки житиму так, як живу!
І можливо, що цього вальсу,
Танцюватиму, і не одну...
Це життя, молоде, десь проходить...
Тягне манною за собою,
Я вдивляюсь в пітьму одиноку,
І сумую за своєю журбою.
Сподіваюся, щоб сподіватись.
І лелію, лишень, щоб леліти.
Я не можу, щоб просто здатись!
Щоб реальним насолодитись…
Я кохатиму, до поки живу!
І кохання подати зумію,
Проте, силу оцю не земну –
Навряд чи колись зрозумію. ..
ID:
613432
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 15.10.2015 07:08:40
© дата внесення змiн: 15.10.2015 07:08:40
автор: Гавдида Тарас
Вкажіть причину вашої скарги
|
