Виром увійшла в життя, мов вибух:
З ніг на голову поставила усе,
Розігнала монотонний побут
І скуйовдила моє життя ціле…
Таїс, ти навіщо робиш так? -
Що вже потім неможливо повернути!
Ти навіщо влаштувала цей бардак? -
Що минулого вже не обернути…
І цим зором пильним та умом своїм,
Поламала все, на шкереберть!
Тим вином червоним і ігристим,
Розум затуманила на чверть…
Ти дала мені відчути цей контраст:
На землі, між раєм й пеклом, я живу!
Що нестиму все життя баласт,
Що можливо, навіть, донесу…
Що за світлими дверима мрії,
Є таємниця дрімучої пітьми.
І веде ця таємниця лиш до болі, -
Грається із нами, мов з дітьми.
Знаю я, з Афін ти, проте ладно, -
Кров, що в жилах гордою струною,
Використала так єхидно,
Що Харите виглядатиме дурною!
Ти зібралась світ цей підкорити!..
Таїс! Таїс! Що ти натворила?
Замість того, щоб щиро полюбити,
Це мистецтво переоцінила…
Так гаряча!.. Пристрасна!.. жива!..
З грацією… і з танцем йдеш життям.
Завжди непорочна - та з гріхом душа.
Завжди зачарована , ніжна й молода…
Проте… незважаючи на твою пристрасть,
Все пройде, й пройдуть віка…
Скульптор, лиш твій облік передасть.
За поетом, завжди: серце і душа!
