Молодим я був взимку
а постарів за літо
Я став сухим і нікому несмачним
А вночі щоразу я сплачую мито
тій
що приходить з очами наче
Сімейне щастя дешевим портвейном
залило очі чудовим принцам
Раніше вони мандрували по зорях
Тепер продають надію всім самогубцям
Фуги мандрів і бід
здіймуть весь космос
Я вирвусь з полону
я стану сильним
Я спалю усі книги
сховаю обличчя
Займусь хрестом
на ріці Міссісіпі
У схудлих руках час як вим’я
і в пах з розгону весна ударить
Навіщо ж я дарував своє сім’я
тій
котра все ще світом править
Де ж кінцівка колишнього страху?
Немає нічого – лиш повішений бусол
Перегорнуті всі колумбарії з прахом
Вени зв’язані у Гордіїв вузол
