Знову й знову звучить камертон
Почуттів наших срібний телур,
Різкість, крик, ворожнеча – мій тон,
Склавши крила – розбився Амур.
Всі розмови про нас – муляж,
Я бетонна стіна – сталь.
Одягай вже ти свій камуфляж.
Мені дійсно нічого не жаль.
Мені дійсно не жаль наших днів,
Що спливали у криках й брехні.
Почуттями ти цими болів,
Я ж – співала щасливі пісні.
Знову й знову звучить камертон
Почуттів, що згоріли давно
Ти забувся вже мій грубий тон
Все як хвилею з серця знесло.
