До Шевченка
А ти розплющ ці очі, ба навіть при зорі
І подивись на світ, що йде на манівці…
До чого докотилась держава і правління
І та свята з святих – мова солов’їна…
Ти дожидався волі,
Боровся ти за неї
Вона ж в роки сваволі
Сама йшла по алеї.
Ти ж кров’ю викарбовував
слова для Катерини..
А ми ламаєм, навіть, символіку- калину!
Нема коли й просити вибачення перед тобою
Ми й так стоїмо на колінах з ганьбою
Нам заломлюють руки, нас роблять рабами,
А ми – опустивши очі, й не шевелим губами.
Тарасе, ти попроси миру для нас у Бога
Ти правду випитай, яка ж далі дорога?
Бо ти там ближче, а в нас пропали звуки
Та й нам без неба України краще потонути…
