Листяний чай, терпкий зазвичай,
Недавно був просто водою.
Як добре, що ми говорили "прощай"
І знову ставали собою.
Із міст вирушали, кидались у даль,
Губили чужі-свої весни.
А я лиш навчився мовчати, на жаль,
Та й ти вже ніяк не воскреснеш.
Діряві надії і мокре чоло,
Сонливі обидва, небесні.
Якщо було сонце, а щось не цвіло,
То будьмо принаймні чесні.
Поки хтось хапається за життя,
Видавлює каплю мажорних мінорів,
Мені стає сумно від мого буття,
Але про це просто так не говорять.
Коричневий світ і блакитна кімната,
Просяться, щоб відпочити.
Світла нема, а емоцій багато.
Треба кудись поспішити.
Дивний на вигляд, терпкий на смак,
Він тут стоїть ще з учора.
Може минеться, а може однак
Ми якось ще та й поговорим.
